звичайно, що в такий святковий день я взяла свого любчика кенона, річ про фотоапарат, якщо хто не зрозумів :)
приїхавши не о 16, а трошки спізнившись побачила, що нікого ніде немає, тож пішла на Андріївський Узвіз. оскільки я йшла знизу на верх і люди мені зустрічались скажімо так.. частіше, бо всеж таки вниз легше йти, ніж угору, то абсолютно не задумуючись взяла у руки фотоаппарат и почала фотографувати людей у вишиванках. оскільки потрібно гав не ловити і все встигнути вчасно-одночасно, хоча, звичайно, я не встигала одразу усіх сфотографувати на своєму шляху, все ж таки більшу частину людей я "впіймала" в об'єктив. так вважаю. спочатку фотографувала як папарацці, кого "зловлю" :) а вже потім, коло вулиці Боричів Тік, почала підходити до людей і...
- чи можу я вас сфотографувати?
- ну незнаю.. а скажіть для чого?
- по перше, ви у чудовій вишиванці! по друге, я сьогодні фотографую українців, зокрема киян, для свого блогу, для історії, щоб показати читачам інтернету, що у часи війни, ми, українці, духом не падаємо і об'єднуємось навіть ось таким простим чином - ми виходимо у світ Божий у такі славетні свята у вишиванках, відроджуючи свої традиції і тим самим славимо свою країну-неньку та бійців, які наразі воюють у зоні АТО. славимо підтримуючи молячись за них, за нас.
переважній більшості було не все одно після мого пояснення.
- о! яка чудова ідея! давайте фотографуватись!
хтось всміхається, хтось ні. хтось в окулярах, а хтось їх сеціально для знімку знімав. хто не хотів фотографуватись, я їх не фотографувала. хоча вишиванки цих жінок були пречудовими!
було багато родин, вдягнутих у вишиванки від батьків до дітей. а були родини і по ри покоління і усі у вишиванках. ну скажіть.. ну як їх можна було не сфотографувати?! )) а ще приємно мені було надзвичано, що не лише дорослі, а й дітки всміхались мені.
деякі позалишали свої імейли та фейсбуки для зв*язку. вже розіслала оригінали. і лише деякі подякували. а з деякими я говорила про життя, про війну, про політику, про події у лютому 2014, але не було такої людини, яка б не вірила у перемогу. від цього у мене палає гордістю за своїх людей душа, вона співає!
тож, сьогодні частина перша.
я розділила фотографії на частини, бо знімків близько 240, а мені їх усі фотормити потрібно, оскільки я вперше так швидко фотографувала людей. деякі фото зі слабкою різкістю або темні. тож їх треба до розуму довести.
я пройшлась від Музею однієї вулиці (Андріївський Узвіз, 2Б) до площі Льва Толстого. тому фотографії будуть розділені не лише по кількості осіб, але й по місцині.
усі фотографії дублюються на інших ресурсах - у фейбуці, у гугл+, на ай.юа, можливо розміщу і на лі.ру цю й інші замітки.
то що? готові? поїхали!
1
почну з надзвичайної жінки, яка мене вразила свою усмішкою і щирістю!
це мама і доня. дуже приємна жіночка, радісна і відкрита. чудово було поговорити із нею.
доня вся в тата. а тато десь відійшов. хоча він теж у вишиванці.
.
2
3
чоловіків у вшиванках мало, але все ж зустрічаються. ось один із :)
4
буває фокусуюсь на обличчі, бо людина мені симпатична. а потім.. ой, яж вишиванки фотографую! ))
але людина вже пішла.
5
6
7
8
9
10
звичайно, що вишиванки не усі ручної роботи, як ось ця. багато одежини із машинною вишивкою, але, вважю, це суті не змінює.
будь-який патріот своїх традицій підтримає країну, захисників, свою родини та себе в такий день, в такий час.
11
12
ця молода жіночка як ангел. мабуть носить під серцем янголятко ;) :)
13
14
15
16
17
18
19
20
це чоловік та дружина. жіночка вишиває бісером. ось ці вишиванки, що на них, це вишила вона. бісер чеський. я до них підійшла, бо їхня одежина потрапила на сонце і .. вона світилась! це шось надзвичайне!
кінець 1-ї частини
УСІ, ХТО ВПІЗНАВ СЕБЕ НА СВІТЛИНАХ - ЗВЕРТАЙТЕСЬ, Я НАДІШЛЮ ВАМ ОРИГІНАЛИ.дякую за увагу, чекайте на другу частину.
©
